Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.

При перекладі не лише не передається ціннісна картина, а повністю змінюються оціночні сенсорні метафори.^[1] Окрім того, текст як відображення концептуальної картини світу автора не може бути цілком адекватним концептуальній картині світу читача.^[2]

Переклад є однією з важливих форм міжкультурних взаємин. Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур.

Спочатку переклад виконувався винятково людиною, але були спроби автоматизувати та комп'ютеризувати переклад текстів природними мовами(машинний переклад) (англ. MT — Machine Translation) або використовувати комп'ютери в якості допоміжних засобів при перекладі (автоматизований переклад) (англ. CAT — computer aided translation).

Письмовий переклад

Письмовий переклад має свої особливості:

• По-перше він жорстко не прив'язаний до трансформаційної або денотативної моделі. Скажімо, не такою ж мірою, як усний послідовний, де чітко вимальовується денотативна модель, чи синхронний, в якому переважають трансформації. Перекладаючи письмово, перекладач користується як прямими міжмовними трансформаціями, так і застосовує вільну інтерпретацію смислу вихідного тексту.
• По-друге, переважання тієї чи іншої моделі перекладу пов'язане з жанром тексту оригіналу і його стилем чи, радше, з тим, в якій мірі можливі прямі відповідності між мовним оформленням смислу у вихідній мові і мові перекладу.

Очевидно, що, наприклад, у поезії можливість прямих відповідностей мінімальна, а перекладаючи технічний чи науковий текст (технічний переклад),інтерпретатор, навпаки, нерідко вдається до прямих відповідників. Переклад художньої прози посідає в цьому випадку проміжне місце: там, де можливо, — трансформації, і перехід до інтерпретації в тому разі, коли прямі трансформації неприпустимі з погляду вірності оригіналу.

На відміну від усного, письмовий переклад як комунікативний акт не спрямований на конкретного адресата і необмежений вимогами конкретної особи чи групи. Він виконується відповідно до загальноприйнятих термінологічних та інших стандартів художньої, наукової і технічної прози.

Саме тому до письмового перекладу висуваються вищі вимоги — це письмове джерело і воно повинне задовольняти всі норми граматики, стилістики йорфографії цільової мови. Перекладаючи усно, інтерпретатор може дещо випустити і вибрати не зовсім відповідний синонім — його зрозуміють (і в цій ситуації — це головне для слухача) і відразу забудуть все несуттєве для розуміння. З письмовим перекладом все по-іншому, адже його буде читати не одна людина. До нього, якщо він містить важливу інформацію, будуть не раз звертатися, переказувати його, цитувати у своїх працях. А переклади роману, оповідання, вірша стануть невід'ємною частиною (української, німецької тощо) літератури, хоча написані вони, скажімо, англійською чи китайською.

Випливає висновок, що перекладати письмово потрібно по-іншому, ніж усно. І справа тут не тільки в жорсткіших вимогах, а передусім, у тому, що у процесіписьмового перекладу слід врахувати всі чинники, які визначають вибір перекладного еквівалента.

Точність перекладу

Ступені наближення до оригіналу

Існують неоднакові ступені наближення до оригіналу, різні типи «присвоєння» іншомовних текстів

• власне переклад,
• переспів,
• адаптація,
• переробка тощо,

кожен з яких виявляє певне співвідношення свого і чужого. Скажімо, випущення епізодів та розширення тексту, забарвлення його іншим стильовим і національним колоритом, зміна епохи, місцевості, імен персонажів та інші значні відхилення характерні для переспіву й переробки, які творчо змінюють оригінал відповідно до концепції інтерпретатора, а також адаптації — суто ужиткового пристосування стилістики, композиції та змісту оригіналу до культурно-історичних, вікових, професійних особливостей і естетичних уподобань читацької аудиторії. Така практика поширена в жанрі байки (сюжетиЕзопа у переробках Лафонтена, Лессінга, Красіцького, Крилова, Глібова), в галузі сучасної молодіжної та навчальної лектури (адаптації для дітей романів«Гарґантюа і Пантагрюель», «Робінзона Крузо», «Мандрів Гулівера» та інших популярних творів).

Критерії точності перекладу

Критерії точності перекладу є предметом постійних дискусій. Буквальний переклад, навіть зі споріднених мов, практично неможливий, бо точність передачілексичних, синтаксичних, версифікаційних особливостей оригіналу супроводжується втратою важливих змістових нюансів, а дослівне калькування фразеологізмів призводить до комічних ефектів. Вільний переклад використовує образні засоби, невластиві першотворові, з метою відтворити його дух.

Багато дослідників пропонують оцінювати переклади за критеріями «точність» і «вірність». Вірність — це художність, якість. Точність — збереження обсягу, форми тощо. Проте, на думку відомого літературознавця Анатолія Ткаченка, такий критерій часом служить самовиправданням для прихильників досить вільного поводження з оригіналом у їх полеміці проти «буквалістів».

Можливості творчого самовираження перекладача полягають не лише в широкому спектрі різновидів міжмовної інтерпретації (точний і вільний переклад, переспів, переробка), а й у винайденні мовностилістичного способу наближення читача до оригіналу. Скажімо, на відміну від поширеної практики перекладу комедії «Піґмаліон» Бернарда Шоу з використанням суржику, жаргону чи діалекту, Микола Павлов інтерпретував соковитий «кокні» Елізи Дулітл, граючись із українською фонетикою.